ГОТУЄМОСЬ ДО ВСТУПУ ДИТИНИ В ДИТЯЧИЙ САДОК

1.​ Готуйте дитину до спілкування з іншими дітьми й дорослими: відвідуйте з дитиною дитячі парки і майданчики, залучайте до спільної діяльності з іншими дітьми, привчайте до гри в пісочницях, на гойдалках.

2​. Ходіть із дитиною на свята, на дні народження друзів, спостерігайте, як вона поводиться: соромиться, усамітнюється, конфліктує, б’ється чи легко знаходить спільну мову, контактує з однолітками, тягнеться до спілкування, розкута.

3.​ Учіть дитину гратися. Найлегше адаптуються малюки, які вміють довго, різноманітно й зосереджено діяти з іграшками; вони швидко відгукуються на пропозицію погратися, з інтересом досліджують нові іграшки.

4.​ Дізнайтеся, який розпорядок дня у групі, і наблизьте режим дитини вдома до розпорядку дня у групі.

5​. Обговоріть у сім’ї з дитиною, що позитивного є в дитячому садку (нові товариші, багато іграшок і т. д.).

6.​ Дізнайтеся, можливо у цей садок ходять діти ваших сусідів або знайомих. Адаптація пройде легше, якщо у групі в дитини є знайомі ровесники, з якими вона раніше гралася вдома або надворі.

7.​ Готуйте вашу дитину до тимчасової розлуки з вами, переконайте її у тому, що відвідування дитячого садка неминуче тому, що вона вже велика.

8.​ Розробіть разом з дитиною нескладну систему прощальних знаків уваги, так їй буде легше відпустити вас.

9. У присутності дитини уникайте критичних зауважень на адресу дошкільного закладу і його працівників.

10. Ніколи не лякайте дитину дитячим садком. Не погрожуйте дитячим садком як покаранням за дитячі огріхи, а також за неслухняність дитини.

11. Проходячи повз дитячий садок, з радістю нагадайте дитині, як їй пощастило – вона зможе ходити сюди. Розповідайте рідним і знайомим у присутності дитини, що пишаєтеся своєю дитиною, адже її прийняли до дитячого садка!

Крокуємо з малечею дорогою адаптації

Процес адаптації дитини до умов дошкільного закладу досить часто являється драматичною подією, що зачіпає всі сфери життєдіяльності малюка. У дитячому садку все не так, як удома: суворіший розпорядок дня, незнайомі дорослі й діти, незвичні вимоги... Але головне – розлучення з мамою. Усе це може викликати у дітвори напруження і навіть тривожність. Такий емоційний фон негативно відбивається на перших враженнях дитини про дитячий садок, погіршує звикання до нього. Що таке адаптація? Адаптація – це пристосування організму до нових обставин, а для дитини ДНЗ – новий, ще невідомий простір з новим оточенням, новими взаєминами. Чинники, що впливають на адаптацію дитини до ДНЗ 1. Вік дитини · Відносно спокійно протікає період звикання дітей 3,5-4 років. У цьому віці дитина поступово виходить за рамки інтересів сімейного кола. · Нічого цього ще немає у малечі 1-3,5 років. Адаптаційний період діти переносять важко. Малюк відчуває неприйняття, паніку, якщо сторонній дорослий намагається виконати з ним якісь дії. Дитина відмовляється приймати допомогу вихователя. Дає про себе знати й нервове напруження: малюк пригнічений, усе викликає у нього сльози; не відпускає від себе маму ні вночі, ні вдень; довго не може заснути, часто прокидається з плачем. 2. Поведінка дитини Поведінку в період адаптації важко передбачити навіть дбайливим мамам. Поведінку дитини під час вступу в дитячий садок умовно можна поділити на три групи: Перша група – cюди належить більшість дітей. Вони: · різко бурхливо показують своє негативне ставлення до відвідування ДНЗ; · голосно плачуть; · кидаються на підлогу; · дряпаються,кусаються, то просяться на руки; · біжать до дверей, нікого не чуючи. Втомившись від бурхливої демонстрації протесту, малюк може: несподівано заснути, присівши біля столу, для того, щоб через 3-4 хвилини з новою енергією знову плакати. Діти цієї групи звикають до ДНЗ протягом 20-30 днів. Друга група – сюди входить кілька дітей, які: · Після розлуки з мамою замикаються, стають дуже напружені й насторожені. · У них вистачає сили тільки на те, щоб зробити кілька кроків, забитися в найближчий куточок, від усіх відгородитися. · Ці діти ледь стримують плач,; · Сидять, їхній погляд нерухомий, вони не граються, мовчать. · І тільки побачивши в дверях маму, оживають, біжать до неї і гірко плачуть. Адаптація таких дітей триває 2-3 місяці. Третя група – комунікабельні малюки. Переступивши поріг дитячого садка, вони: · Не лякаються, а навпаки, беруть ініціативу в спілкуванні з дорослими; · Протягом дня розповідають дорослому все, що знають; · Із задоволенням демонструють свої вміння: - самостійно одягаються, - роздягаються, - їдять, - у ліжечку лежать спокійно. Але така ідилія триває недовго (2-3 дні). Після цього, побачивши будівлю дитячого садка, діти впадають у відчай, і їх стиль поведінки стає схожим на стиль дітей першої групи. 3. Досвід дитини · Малюк з великої сім’ї (бабуся та дідусь, брати та сестри) вміє по-різному поводитися з різними членами родини, знає, чого від кого чекати, з цікавістю обстежує незнайоме середовище. · Відрізняється поведінка дітей, батьки яких живуть у маленькому сімейному колі. Їхнє коло спілкування маленьке. У дитини закріпляється симбіотичний зв'язок із матір'ю: залишившись на якийсь час без неї, дитина впадає в паніку. Адаптаційний період дуже важкий і може стати причиною дитячого неврозу. Не маючи великого життєвого досвіду в новому середовищі, дитина може налякатися так, що іноді починає поводитися неадекватно: - лазить, хоч і вміє ходити; - замовкає, хоч уже почала говорити. 4. Індивідуальні особливості малюка: · Якщо дитина активна, комунікабельна, має пізнавальний інтерес, - вона адаптується легко, швидко. · якщо малюк повільний, спокійний, любить гратися наодинці ---шум, голосні розмови однолітків дратують його. Він хоч і вміє сам їсти, одягатися, але робить це повільно, відстає від усіх. Усе це накладає свій відбиток на його ставлення до навколишнього. - Такій дитині необхідно більше часу на адаптацію. · Хворобливим, сором'язливим дітям - необхідно в середині тижня влаштовувати вихідний. Пам'ятайте!!! Тривалі перерви у відвідуванні дошкільного закладу затримують і ускладнюють період адаптації. Під час адаптаційного періоду важливо: · Створіть в домі спокійну обстановку; · З розумінням ставтеся до безпідставного вередування малюка; · більше гуляйте з дитиною, пропоную, зняти емоційне напруження,- активними рухами, цікавою діяльністю; · Намагайтеся раніше вкладати дитя спати після теплої ванни; · У період адаптування треба менше ходити в гості; · рідше відвідувати поліклініку, перукарню, аби зайвий раз не перевантажувати дитину новими враженнями. · Огорніть свою дитину любов'ю, бережіть її нервову систему. Прояви емоційно–нервового напруження · Часті неадекватні негативні емоції та емоційні стани: - плач, - капризування, - плаксивість, - тривала депресія, - апатія, - байдужість, - знижений настрій, - немотивовані напади гніву; - високий індекс вікових страхів або поява страхів, не властивих віку. · Відсутність або мінімальний вияв позитивних емоцій, позитивної реакції на нові іграшки. · Відсутність чітко диференційованої емоційної реакції на різних людей. · Відсутність здатності відгукуватися на емоційний стан близької людини. · Надмірна обережність і побоювання небезпечних предметів. · Занижена комунікабельність дитини: - їй важко вступити в контакт із незнайомими людьми. · Зниження пізнавальної діяльності (практична відсутність реакції новизни). - Знижена ігрова діяльність або її відсутність. - Малюнки на вільні теми, зазвичай у темних кольорах, песимістичного змісту. - Зміна рухової активності ( підвищення або зниження). - Зниження або підвищення апетиту. - Проблеми із сном (аж до безсоння). - Небажання відвідувати ДНЗ. Адаптація пройшла успішно, коли у дитини: · Бажання йти до дитячого садка; · Адекватний вияв емоцій , наявність позитивних емоцій, позитивна реакція на нові іграшки; · Здатність адекватно й достатньо тривало відгукуватися на емоційні реакції оточення; · Висока комунікабельність; · Висока пізнавальна діяльність та активність; · Активна ігрова діяльність; · Малюнки у світлих тонах; · Стабільність рухової активності – малюк рухливий; · Відсутність проблем із сном і харчуванням. Негативно впливає на звикання: · Недотримання в сім'ї режиму дня; · Застосування невірної методики «годування»; · Погіршення стану здоров'я дитини (патологічні відхилення та розлади); · Недостатній рівень психічного розвитку ; · Патологія вагітності та пологів; · Одноманітність життя та діяльності малюка; · Постійне перебування під ретельним наглядом дорослих (мама та бабуся). Шановні батьки! Коли спілкуєтесь з дитиною, яка адаптується до садочка дотримуйтесь таких рекомендацій: · Будьте особливо уважними до поведінки, настрою, самопочуття вашої малечі; Вранці створюйте атмосферу гарного настрою: будіть дитину лагідним словом, м'яким дотиком руки до чола. · Говоріть дитині вдома, що в садочку їй буде добре, там багато гарних іграшок, хороших діток. Не загрожуйте дитячим садком, як покаранням за гріхи й неслухняність. · Пам'ятайте, що ваше хвилювання передається дитині. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі. Учіть дитину елементарних навичок самообслуговування: одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, умиватися та мити руки. · Заздалегідь продумайте, як зробити, щоб дитина спочатку не залишалась у дитячому садку на цілий день, а лише на декілька годин. У перші дні відвідування садка не залишайте дитину одну, побудьте з нею певний час на прогулянці. Не запізнюйтеся, забирайте дитину вчасно. · Поступово збільшуйте її перебування в групі протягом тижня, починаючи з 1-2 годин, щоб дитина усвідомила: розлука з мамою тимчасова, мама завжди повернеться. Забезпечуйте єдність виховного впливу всіх членів сім'ї, говоріть дитині чітко, що можна робити, як це зробити, а що не можна робити і чому. Тоді ваш малюк розумітиме, чого конкретно ви вимагаєте від нього. · Цікавтеся у вихователів, як він грається, як спілкується з іншими дітьми. Обов'язково повідомте вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров'я і поведінки вашого малюка. · Тримайте тісний зв'язок із персоналом групи й будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти вашу дитину і по-материнські дбають про неї. Зміни в поведінці можуть бути через: · ХворобУ; · Дефіцит спілкування з дорослими; · Відсутність умов для активної діяльності; · Відсутність сенсорних подразників (іграшки, предмети для маніпулювання); · Незадоволення органічних потреб ; · Стомлення. Причини стомлення · Тривале перебування без сну. · Непосильне фізичне і розумове навантаження. · Хронічне недосипання. · Недотримання режиму. · Неправильна організація діяльності.

Батьківська любов має бути мудрою.

ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ:
не поспішайте задовольняти бажання дитини;
не намагайтися виконувати за сина чи доньку будь-яку справу;
давайте дитині постійні доручення. Стежте за їх виконанням;
не виконуйте за дитину те, що їй доручено, без поважної причини (такою причиною може бути хвороба);
навчіться вислуховувати свою дитину, бути терплячими: не поспішайте закінчити за неї фрази, не перебивайте, не підганяйте;
не нав’язуйте синові чи донці свою думку чи волю: краще аргументовано доведіть, що так, як ви пропонуєте, буде краще;
привчайте дитину до аргументації своїх вчинків: пропонуйте їй щоразу замислюватися над тим, що вона хоче робити або що робить;
спонукайте дитину пізнавати довкілля;
створіть навколо маляти безпечні умови для його перебування та пізнання (закрийте розетки, заховайте сірники, приберіть скло, яким можна порізатися, тощо);
пояснюйте дитині зрозумілою мовою, але без сюсюканні та зайвого спрощення, призначення та корисність різних речей, правила користування ними);
вчасно привчайте дитину до самообслуговування: щоб не викликати протидії вашим домаганням, придумуйте ігрові форми, зацікавлюйте, заохочуйте гарними словами, авансуйте її зусилля;
з найменшого віку привчайте дитину шанувати й любити своїх батьків, дідусів і бабусь, братиків чи сестричок: не допускайте її самоствердження за рахунок інших;

пам’ятайте: прикладом для дитини насамперед є її батьки;
поважайте свою дитину, не принижуйте її гідність брутальними словами, глузуванням з її незграбності та невмілості, фізичними покараннями;
любіть дітей не сліпою, а мудрою любов’ю, яка допоможе вирости гарними людьми, вдячними і здатними до самореалізації в життєвих умовах.

ЯК ЗАОХОТИТИ ТАТА ДО ІГОР З ДИТИНОЮ?

ДИТИНА І КОМП'ЮТЕР

Не секрет, що комп'ютер та телефон наприкінці XX ст. — на початку XXI ст. став для дітей найулюбленішою іграшкою, порадником, навіть другом.

Комп'ютерні ігри захоплюють увагу дітей, приваблюють їх дина-мічними сюжетами, дають їм змогу жити гострими почуттями. Не секрет, що дедалі більше дітей просиджують за комп'ютером увесь час, забуваючи про радість спілкування з рідними, друзями, залишаючись наодинці з собою, не замислюючись ані про цінності життя, ані про своє майбутнє.

Потрібно не забувати про фактори ризику, яким піддається користувач під час тривалого перебування за комп'ютером:

• електромагнітне випромінювання;

• утома очей від мерехтіння екранного зображення;

• тривала статична робоча поза;

• психологічна втома від невідповідного оформлення та освітлення приміщення;

• термін перебування за комп'ютером;

• утома через неправильне ергономічне оформлення та психологічний уміст програмного забезпечення;

• стреси, що виникають через застосування комп'ютера. Можливі небажані наслідки взаємодії дитини з комп'ютером слід ураховувати з самого початку її ознайомлення з комп'ютером. По можливості батьки повинні влаштовувати ознайомлення дитини з комп'ютером під керівництвом фахівця, який має бути обізнаний із негативними наслідками взаємодії з електронними засобами (зокрема, із комп'ютерною залежністю). На жаль, сьогодні обмаль і шейх фахівців, і їх роль відведена батькам. Добре, коли батьки мають уявлення про те, що користування комп'ютером є оманливим і призводить до надмірного перевантаження. Противагою надмірному захопленню комп'ютерними іграми і розвиток у дитини самоконтролю. З цією метою необхідно навчити п планувати тривалість комп'ютерної діяльності, а саме вчити:

• призначати собі термін закінчення гри, після завершення якого, незалежно від етапу гри, обов'язково вимкнути пристрій (наприклад, канадські виробники дитячих розвивальних програм для дітей 4-6 років пропонують цікаві завдання, що розраховані на 7 хв активної роботи дитини з комп'ютером, а решта часу знадобиться на активні розвивальні ігри, малювання, вирізання, що пов'язані з комп'ютерним завданням);

• заздалегідь визначати початок спілкування з комп'ютером і ввімкнути його лише тоді, коли настане час. Батькам бажано стежити за нерегулярністю такого дозвілля, робити перерви в конкретні дні.

Зрозуміло, що цьому має передувати роз'яснювальна робота про шкідливість надмірного захоплення комп'ютером, про те, що віртуальна реальність — це не життя, це лише паралельний, але не головний процес, і тому дозовані комп'ютерні розваги потрібно поєднувати з реальними активними діями — заняттям спортом, фізичними иправами, рухливими іграми на повітрі, спілкуванням із рідними, друзями, заняттям мистецькою діяльністю (співами, танцями, малюванням, ліпленням тощо).

Під час комп'ютерного дозвілля варто звертати увагу на інформаційні системи та розвивальні ігри, а не на ігри, що засновані на емоційному збудженні (автоперегони, зоряні війни, стрілялки тощо). Дуже корисно використовувати творчі завдання: малювання за допомогою комп'ютерних програм, заняття фотографією, літературна діяльність, робота з пізнавальними системами.

Батьки повинні цікавитись тим, як їх діти користуються комп'ютером, контролювати зміст ігор та програм, допомагати та підбадьорювати, коли дитина виконує нові та нестандартні завдання, обговорювати комп'ютерну рекламу та агресивні ігри (це сформує розуміння того, що є для них корисним та шкідливим). Найголовніше, що потрібно пам'ятати: дитина в подальшому повинна почуватися господарем комп'ютера, а не навпаки.

ІСТЕРИКИ. СПОСОБИ ЗАПОБІГАННЯ

1. Намагаєтесь якомога рідше вживати слово «НІ». Говоріть тільки тоді, коли це дійсно необхідно (дитина схопила ніж, підійшла на прогулянці до відкритого каналізаційного люка), тобто коли це щось таке, що може зашкодити здоров’ю її або оточуючих її людей.

Коли Ви багато чого дозволяєте робити, дитина менше разів вступає в протест (адже пізнавати світ – це одна з її основних потреб), а отже і більшості істерик можна уникнути. «Ні» повинно бути мало, але воно бути повинно!!! Потрібно завжди пам’ятати, що відмовляти дитині в чомусь – цілком нормально. Як і те, що дитина може обурюватися через це. Але якщо вже Ви дитину в чомусь обмежуєте і вона починає висловлювати яскравий протест, важливо не поступатися, оскільки така манера поведінки може закріпитися – як тільки дитина зрозуміє, що так вона зможе домагатися того, що хоче, це буде ведучий механізм взаємодії з вами, а надалі і з оточуючими в дорослому житті.

2. Якщо бачите що пахне «смаженим» – спробуйте підключити почуття гумору. І навіть простеньке смішне завдання може допомогти втомленому малюкові дійти до потрібного місця. Наприклад, стояти з висунутим язиком, поки червоний на світлофорі не зміниться зеленим. Чи позмагатися, хто придумає смішнішу пантоміму. Тут на скільки Вас занесе Ваша ж фантазія!

3. Якщо дитина втомилась від того, що довго чекає на щось (наприклад, обід) і ви відчуваєте, що поганий настрій “не за горами” – залучіть її до підготовки – нехай спробує їжу на сіль чи перемішає салат.

4. Ніколи не висміюйте, не принижуйте і не ображайте дитину. Якщо, вона вчинила який-небуть негарний, з Вашої точки зору, вчинок – обов’язково скажіть їй про це. Але не акцентуйте увагу на особистості, а говоріть саме про дії. Тобто не “ти поганий”, а “ти вчинив не правильно”.

5. Для дітей також важливим є можливість вибору. Часто істерики є наслідком того, що батьки заважають дитині ставати самостійною. Вона намагається все робити по-своєму. У таких випадках необхідно, щоб у дитини обов’язково були сфери, в яких тільки вона вирішує, як має бути або вона сама вибирає із запропонованих альтернатив.

6. Частою причиною істерик буває невизначеність. Особливо в кризові періоди дитина потребує стабільності як ніколи. І коли батьки намагаються надати їй безмежне право вибору, дитина може губитись. Тому постійні переговори з дитиною не бажані і скрізь треба знати міру. Якщо Ви бачите, що дитина «губиться» в різноманітних варіантах, не знає чого хоче, не може визначитись – зробіть вибір замість неї, навіть, якщо вона противиться, насправді вона цього потребує.

7. Для профілактики дитячих примх та істерик велике значення має єдина виховна позиція всіх членів сім’ї, які беруть участь у догляді за дитиною. Якщо, дорослі виховують по-різному, дитина вчиться маніпулювати і шляхом інтриг досягати свого.

8. Якщо яка-небудь неприпустима дія дитини була помічена вперше, то краще проігнорувати, ніж звернути увагу і тим самим підкріпити.

9. Якщо не хочете наразитися на істерику, ніколи різко не переривайте занять дитини,навіть, якщо вони здаються Вам безглуздими і неправильними. Для перемикання уваги малюка потрібний певний час.

10. Іноді роздратування у дітей накопичується, коли довго щось не виходить. Слідкуйте за тим, як дитина справляється з новим для себе завданням, адже на перших порах не завжди вона зможе зробити це самостійно (запустити нову машинку, піднятися сходами на гору, переступити через струмочок). У таких випадках потрібно зробити це разом з нею (ОБОВ’ЯЗКОВО спитавши чи треба їй допомога – це вже розуміють 1,5 річні діти), щоб вона перевірила свої сили і повірила в них.

11. Намагайтесь якомога менше порушувати режим дня (особливо в кризові періоди), оскільки нестабільність може запустити істерику!

12. Для дитини дуже важливо, щоб її почули. Часто звичайне проговорення батьками того, що хоче дитина (наприклад, “Я почула і зрозуміла, що ти хочеш на майданчик, але нам треба спочатку зайти в магазин, щоб купити…”) зводить нанівець внутрішнє напруження. Інколи малюкові просто хочеться знати, що його почули і зрозуміли.

https://dytpsyholog.com/2015/03/25/%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%B8-%D1%81%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8-%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D0%B1%D1%96%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F/

Коментарi